Кравчук В.М. ЛЕКЦІЯ № 6. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

ЛЕКЦІЯ № 6

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

ПЛАН:
 . Склад майна юридичних осіб.
2. Форми закріплення майна за юридичними особами.
3. Джерела формування майна юридичних осіб.

Вступ
 
Юридичну особу як суб'єкта права характеризує майнова відокремленість Через цю ознаку частина науковців (В.Ємельянов, Є.Суханов, В.Попондопуло та ін.) пояснюють сутність юридичної особи, що вже саме по собі свідчить про її значимість. Майнова ознака відображена як в діючому законодавстві (ст.23  Цивільного кодексу України), так і законопроектах: у ст.63 проекту Цивільного кодексу України, юридичними особами визнаються організації, що як такі можуть мати право власності... 
Юридичні особи є учасниками цивільних правовідносин, які, в основному, мають майновий характер. Тому для участі в цих відносинах, юридична особа наділяється певним майном, яке відокремлюється від майна засновників. З допомогою майнової відокремленості забезпечується достатній рівень самостійності в цивільних правовідносинах. 
Таким чином, наша лекція стосується питань, які є важливими для розуміння самої сутності юридиної особи як суб'єкта права. 
 
1. Склад майна юридичних осіб.

Майнова відокремленість юридичної особи знаходить свій вираз в наявності окремого балансу, на якому обліковується грошовий вираз усього її майна, щодо установ - кошторису. 
 З економічної точки зору все майно юридичної особи поділяється на основні фонди та оборотні кошти. Основні фонди - речі, які протягом тривалого часу перенносять свою вартість на вартість продукції, робіт послуг. Це будівлі, споруди, транспортні засоби, устаткування. Оборотні фонди - речі, які споживаються в процесі виробництва (сировина, матеріали, гроші, енергоносії).
Все майно, яким наділяється юридична особа при створенні, складає статутний фонд. Статутний фонд - це сукупність вкладів (у грошовому виразі) учасників (власників) у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених в установчих документах. 
Для деяків видів юридичних осіб закон передбачає мінімальний розмір статутного фонду: для товариств з обмеженою відповідальністю - 100 мінімальних заробітних плат, для акціонерних товариств - 1250 мінімальних заробітних плат. В залежності від виду діяльності, якою буде займатися організація, може передбачатися підвищений розмір статутного фонду. Наприклад, мінімальний розмір статутного капіталу банку встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн. ЕКЮ за офіційним курсом грошової одиниці України, визначеним Національним банком України на день підписання установчого договору про створення банку. Мінімальний розмір статутного капіталу банку за участю іноземних юридичних та фізичних осіб, частка яких становить до 50%, повинен бути не меншим від суми, еквівалентної 5 млн. ЕКЮ, а якщо частка іноземних юридичних та фізичних осіб, становить 50 і більше відсотків статутного капіталу банку - не менше суми, еквівалентної 10 млн. ЕКЮ.
Додаткові вимоги можуть виражатися також в особливому порядку формування статутного фонду. Наприклад, частка грошових внесків у статутному фонді страхової організації повинна бути не менше 60% (ст.2 Закону «Про страхування»). Статутний фонд довірчого товариства формується виключно за рахунок коштів та цінних паперів учасників. До моменту реєстрації цього товариства кожен з його засновників зобов'язаний внести на тимчасовий рахунок не менш як 50% від вказаного в установчих документах розміру його вкладу до статутного фонду
 Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.
  Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України. Так, у разі здійснення іноземної інвестиції, вона оцінюється відповідно до цін міжнародних ринків. 
  Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.
 Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).
Статутний фонд може бути змінений. Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених Законом. Зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів товариства не опускається. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.
 У господарських товариствах передбачено також створення резервного (страхового) фонду у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.
Об'єктами права власності юридичної особи, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Законом не встнаовлено вичерпного переліку або складу майна, що може перебувати у володінні юридичних осіб. Юридична особа може володіти і користуватися природними ресурсами.
Юридична особа, якщо інше не передбачено чинним законодавством та її статутом, має право подавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Юридичній особі надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.
Держава гарантує захист майнових прав юридичних осіб. Вилучення державою у підприємства його основних фондів, оборотних коштів та іншого використовуваного ним майна здійснюється тільки у випадках, передбачених законами України.
  Збитки, завдані підприємству в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами і державними органами, відшкодовуються підприємству за рішенням суду або арбітражного суду. 

2. Форми закріплення майна за юридичними особами.

Майно, яке закріплюється за юридичною особою повинно бути відокремлене не лише фізично, але й юридично. Правовою формою відокремлення майна є установчі документи, в яких визначається розмір, порядок формування статутного фонду, джерела формування майна, його правовий режим. 
Відповідно до Закону України «Про власність» юридичним особам майно може належати на підставі одного з трьох правових режимів: 1) право власності, 2) право повного господарського відання, 3) право оперативного управління. Доцільність збереження в законодавстві України двох останніх правових інститутів зараз широко обговорюється. 
За загальним правилом, юридична особа є власником належного їй майна. Право власності забезпечує можливість вільно, на власний розсуд і в своїх інтересах володіти, користуватися і розпоряджатися майном. 
Право оперативного управління та повного господарського відання - конструкції, похідні від права державної власності. Вони були створені для наукового обгрунтування прав державних соціалістичних підприємств на майно, що використовується в їх діяльності. Проблема полягала в тому, що визнаючи власником такого майна державу, підприємства не могли бути визнані юридичними особами, оскільки не мали відокремленого майна. Якщо ж визнати власником державне підприємство, то це не ув'язується з правом державної власності на це майно, з принципом єдиної неподільної державної власності. Як зазначає С.М.Братусь, інститут права оперативного управління вирішив спори, які виникали при ототожненні права власності з тріадою - повноваженнями володіння, користування та розпорядження речами. Право оперативного управління виникає там, де необхідно визнати ... статус юридичної особи, за організацією, яка не є власником закріпленого за нею майна. 
Відповідно до ст.37 Закону України «Про власність» і сп.3 ст.11 Закону України «про підприємства в Україні», майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України
Таким чином, на відміну від права влансості, власник державного підприємства може встановити межі використання державного майнаму статуті підприємства. Крмі того, відчуження засобів виробництва, що закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.
Суб'єктом права оперативного управління є установа, орагнізація. Відповідно до ст. 39 Закону «Про власність» майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління.
Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, передбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів.
Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник.
Крмі того, правовий режим права оператвиного управління поширений на казенне підприємство.
Видається що у приватно-правових відносинах від права повного господарського відання необхідно відмовитися. У сфері майнових відносин, особливо у підприємництві, право власності має стати єдиним правовим режимом майна юридичних осіб, незалежно від їх виду. Створюючи державне підприємство, держава втрачає право власності на майно, що передане підприємству. Взамін права власності на це майно, вона набуває корпоративних прав щодо створеного підприємства: на управління, отримання частини прибутку та ін. Зміст цих прав аналогічний правам фізичної особи, яка заснувала приватне підприємство. Саме через корпоративні права засновник, незалежно хто ним є (фізична особа чи держава), впливає на діяльність заснованої організації. Така конструкція взаємовідносин юридичної особи і її засновника є простою і ефективною. Замість права власності, він отримує контроль, який виражається в управлінні.
Багато вчених (О.Вінник, А.Довгерт, В.Селіванов, Я.Шевченко) вважають, що право повного господарського відання і оперативного управління - штучні конструкції, від яких потрібно відмовитися, визнавши всіх юридичних осіб суб'єктами права власності на належне їм майно. Така ідея закладена і в проект Цивільного кодексу України. Ті ж підприємства, які через загальнодержавні потреби (оборона, соціальний захист, тощо) не можуть бути підприємницькими суб'єктами, слід з усім їхнім майном включати до державного бюджету. Вони не повинні визнаватися юридичними особами. В особі їх як юридична особа і суб'єкт права власності повинна діяти держава-казна. Висловлюються також пропозиції щодо збереження цих правових інститутів поряд з правом власності. Окремі вчені, навпаки, пропонують відмовитися від права власності і закріпити лише одне похідне від нього речове право підприємств, визначивши його як право господарського відання.
  Майнова відокремленість юридичної особи має відносний характер. Її обсяг залежить від засновника, який може обмежити юридичну особу в реалізацї права власності. Ці обмеження можуть бути загальнонормативними або індивідуальними. Загальнонормативними є обмеження, встановлені законом щодо всіх юридичних осіб даного виду. Вони полягають у встановлені особливого порядку розпорядження майном, а саме в необхідності одержання дозволу, погодження або заборони вчиняти певні дії. Наприклад, державним підприємствам заборонено брати участь у створенні господарських товариств (крім банків), заставляти будівлі та споруди без згоди органу, уповноваженого управляти державним майном. виступати гарантами при наданні суб'єктам підприємницької діяльності банківських кредитів. Індивідуальні обмеження встановлюються засновником щодо конкретного підприємства. Вони фіксуються в установчих документах. Пошириними обмеженнями цього виду є норми про узгодження угод, що укладаються на більшу, ніж передбачено установчими документами суму. Індивідуальні обмеження можуть бути скасовані за рішенням засновника. 
  Ознака майнової відокремленості має важливе значення для засновників юридичної особи, бо цим досягається обмеження їх майнової відповідальності розмірами своїх внесків. 
 
На сьогоднішній день, треба констатувати, існує три правивх режими майна юридичних осіб. Загальний - право власності і спеціальні - право повного господарського відання (для державних підприємств) і право оперативного управління (для державних установ, організацій, казенних підприємств).


3. Джерела формування майна юридичних осіб.

За загальним правилом, майно юридичних осіб може формуватися за рахунок будь-яких дежерел, не заборонених законодавчими актами України. 
Джерелами формування майна юридичних осіб, зокрема, є:
· грошові та матеріальні внески засновників (в сукупності - статутний фонд);

· доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;· доходи від цінних паперів;· кредити банків та інших кредиторів;· капітальні вкладення і дотації з бюджетів;· надходження від роздержавлення і приватизації власності;· придбання майна іншого підприємства, організації;· безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;На початку діяльності юридичної особи основним джерелом її майна є внески засновників. Згодом, найвагомішими є власні доходи. У підприємницьких юридичних осіб - прибуток Прибуток утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні юридичної особи, яка відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.
 Особливі обмеження закон встановлю для політичних партій та їх установ та організацій. Відповідно до ст. 22 Закону «Про об'єднання громадян» їм забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від:
· іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства;· державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України;· підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків;· нелегалізованих об'єднань громадян;· анонімних пожертвувачів.· акцій та інших цінних паперів, Крім того, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них коштовності.
 Такі обмеження викликані бажанням унезалежнити діяльність політичних партій від іноземного впливу, бізнесу.
  Право власності юридчних осіб реалізують їх вищі органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи.

Підсумовуючи, відзначимо, що юридичні особи можуть мати у володінні будь-яке майно, не вилучене з цивільного обороту. В залежності від виду юридичної особи, воно може належати їм на праві власності, праві повновго господарсьвого відання або оперативного управління.