Кравчук В.М.. Лекція № 5. ОРГАНИ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ (2000)

ЛЕКЦІЯ № 5

ОРГАНИ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

ПЛАН
1. Поняття та класифікація органів юридичної особи.
2. Вищі органи та їх компетенція.
3. Виконавчі органи та їх компетенція.
4. Контрольні органи та їх компетенція.

Вступ

Відповідно до ст.29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). На відміну від волевиявлення людини яке відбувається шляхом синтезу психічного (утворення волі) і юридичного (об'єктивний прояв волі) елементу, волевиявлення юридичної особи має ряд особливостей і повинно відповідати наступним вимогам: воно здійснюється лише уповноваженим органом юридичної особи; повинно здійснювати у передбаченому законом та установчими документами порядку (воля формується колегіально, рішення приймається, як правило, більшістю голосів); повинно бути зафіксоване у передбачених законом документах, що підписують упровноваженими особами. Таким чином, важливість теми полягає у тому, що юридичні особ діють через свої органи. 

1. Поняття та класифікація органів юридичної особи.

Під органом юридичної особи слід розуміти особу (фізичну чи юридичну) або групу осіб, дії яких в силу закону або установчих документів породжують правові наслідки безпосередньо для самої юридичної особи. Їх значення полягає в тому, що вони виробляють, формулюють і виражають волю юридичної особи. Щодо правової природи органів юридичної особи існує дві основних точки зору. Одна група дослідників (Сарбаш С.В., Спасібо-Фатєєва І.В. та ін.) вважає, що орган є представником юридичної особи. Така позиція знайшла відображення в пар. 26 Німецького цивільного уложення, домінуючою вона є і в праві США та Англії. В цих країнах сутність корпорації пояснюється переважно з позиції теорії фікції, а тому юридичні особи як штучні суб"єкти права є недієздатними. Директора діють як агенти компанії. Відносини між компанією і директором - це відносини між принципалом і агентом. Застосування такого підходу дає певні переваги при притягненні органів до відповідальності перед юридичною особою.
Інша група вчених (Долинська В.В., Кібенко О.Р., Красько І.О. та ін.) вважає, що орган юридичної особи є її невід"ємною частиною. Ця позиція видається більш обгрунтованою. Юридична особа не може існувати без своїх органів, які виражають її волю і реалізують її правосуб'єктність. Між юридичною особою та її органами не існує цивільних правовідносин представництва, це відносини внутрішні, корпоративні. Порядок утворення та повноваження органів визначаються законом або установчих документів і не обмежуються часом, на відміну від повноважень представників. 
Законодавство багатьох країнах не містить єдиного поняття органу юридичної особи, але це не перешкоджає чіткому нормативному закріпленню структури управління та усіх тих питань, які традиційно пов'язуються з органами управління. Традиційно, органи юридичної особи поділяються на дві групи: вищі та виконавчі. Деякі вченні до органів юридичної особи відносять також її ревізійні ланки (ревізійна комісія, спостережна рада, котрольна комісія тощо). Критерій, що покладений в основу такої класифікації, може бути позначений як функціональний, і відображає систему органів будь-яких юридичних осіб, незалежно від виду. Конкретне найменування органів юридичної особи того чи іншого виду визначається національним законодавством. 
Система органів, інакше кажучи, організація управління конкретної юридичної особи формується двома факторами:
 1) організаційно-правовою формою юридичної особи. Вона визначається законом і містить як імперативні, так і диспозитвні норми. Так, відповідно до ст. 46 Закону України "Про господарські товариства" в акціонерних товариствах, де кількість акціонерів перевищує 50 осіб повинна створюватися рада (спостережна рада). Крім того, закон чітко визначає систему інших органів - загальні збори акціонерів та правління на чолі з його головою. Засновники не вправі змінити закріплену законом структуру управління. Вони лише можуть корегувати її у дозволених законом межах. 
 2) установчими документами. Засновники можуть самостійно регулювати деякі питання управління в частині, дозволеній законом. Закон допускає як розширення, так і обмеження компетенції різних органів. Так, відповідно до ст.41 названого вище закону, до компетенції загальних зборів акціонерів можуть бути віднесені і інші питання, не передбачені цією статтею. Тому в кінцевому рахунку, компетенція цього органу буде визначатися установчими документами. Органи юридичної особи та їх повноваження (компетенція) обов'язково визначаються установчими документами. 
Аналіз законодавства України дозволяє визначити декілька найбільш типових організаційних моделей управління. Кожна з них визначається за мінімально необхідною за законом кількістю органів та взаємозв"язком між ними. Найскладніша вона в акціонерних товариствах. Система органів містить щонайменше 4 ланки: 1) вищий орган - загальні збори акціонерів, 2) колегіальний виконавчий орган - правління, 3) одноосібний виконавчий орган - голова правління, 4) контрольний - ревізійну комісію. Відпровідно до ст.46 Закону України "Про господарські товариства" в товариствах, які мають понад 50 акціонерів обов'язково створюється також рада акціонерного товариства. В імперативному порядку законом визначено найменування органів та загальні засади їх діяльності. В силу цього в акціонерних товариствах не може не бути, наприклад, правління.
 Як правило, чотирьохланкової моделі притримуються об'єднання громадян. Принагідно зазначимо, що Закон України "Про об'єднання громадян" не визначає структури органів управління взагалі, що дає можливість самим об'єднанням визначатися і з назвою органів, і з їх компетенцією в залежності від характеру об"єднання.  
 Триланкова система органів характерна для товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю. Її відмінність від системи органів акціонерного товариства полягає у тому, що 1) не передбачено ради (спостережної ради) товариства; 2) виконавчий орган може бути як колегіальний - дирекція, так і одноосібний - директор. Таким чином, для цього виду товариств обов'язковим є створення щонайменше 3 органів: 1) вищого - збори учасників; 2) виконавчого - директор або дирекція, 3) контрольного - ревізійна комісія. Ця структура органів управління є найбільш універсальною і може застосовуватися в багатьох юридичних особах різних видів.
 У повних та командитних товариствах застосовується дволанкова система органів управління. Відповідно до ст.68 Закону України "Про господарські товариства" ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Це дає підстави вважати, що вищим органом повного товариства є збори учасників, на яких ця згода і досягається. Виконавчим органом повного товариства можуть бути один, декілька або всі учасники які виступають від імені товариства. Якщо справи веде один або декілька учасників, обсяг їх повноважень визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства. Кожен з учасників, який веде справи товариства вправі діяти самостійно. Тому коли декілька учасників наділені таким правом, то кожен з них є одноосібним виконавчим органом товариства. Особливістю управління в повних товариствах є те, що виконавчими органами можуть бути лише учасники, в тому числі юридичні особи. 
  В командитних товариствах управління здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. Якщо їх декілька, то для прийняття рішень необхідна їх спільна згода як і в повному товаристві. У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Для повних та командитних товариств контрольних органів не передбачено. Пояснюється це тим, що виконавчі органи формуються з числа засновників (учасників), а основною функцією контрольних органів є контроль діяльності виконавчих органів від імені вищого органу, який в свою чергу складається із засновників. Оскільки повні і комнадитні товариства діють в цивільному обороті через своїх учасників, окремі автори вважають що юридичні особи цього виду не мають органів. Така позиція не відповідає чинному законодавству. Відповідно до ст.29 ЦК України юридична особа діє через свої органи. Оскільки повні та командитні товариства в Україні визнаються юридичними особами, вони так само діють через органи, які для даних видів товариств формуються за спеціальним принципом - з учасників. Цей принцип, хоч і є досить поширений, затосовується не в усіх країнах. Так, законодавство Франції передбачає можливість призначення керівниками повних та командитних товариств також осіб, які не є учасниками. 
Дволанкова система управління застосовується також в юридичних особах, заснованих іншими організаціями. Наприклад, в державних, комунальних, дочірніх підприємствах. Вищим органом таких юридичних осіб є їх засновник (інша юридична особа), а виконавчим - директор.
 В приватних підприємствах виконавчим органом може бути сам засновник. В такому випадку він виконує функції і вищого, і виконавчого органу. Це дає підстави вважати цю структуру управління одноланковою.
Компетенція органів визначається законом та установчими документами. У ІІ половині ХХ ст. виникла тенденція до чіткого закріплення об'єму компетенції кожного органу в законодавчому порядку. Насамперед, чітко обумовлюється коло питань, які відносяться до виключної компетенції вищого органу. Ці норми є імперативними і не можуть бути змінені установчими документами. Щодо повноважень виконавчих органів поширений принцип, за яким вони вправі вчиняти будь-які дії, не віднесені до компетенції вищого органу.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), - голова та члени ради товариства (спостережної ради) визнаються посадовими особами. Посадовими особами товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
Посадові особи повинні зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію і несуть за її розголошення відповідальність, передбачену чинним законодавством України та установчими документами товариства.

2. Вищі органи та їх компетенція.

Головною характеристикою вищих органів є те, що до їх складу входять засновники (учасники, члени, акціонери), в широкому розумінні - усі особи, які мають корпоративні права або є членами юридичної особи. Вищі органи ніким не обираються, їх склад визначається членством, участю в юридичній особі або самим фактом її заснування певною особою. Це прослідковується в усіх приватних юридичних особах. 
Членами вищих органів можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Цей орган може бути як колегіальним, так і одноособовим, в залежності від організаційно-правової форми юридичної особи. Одноособовий вищий орган існує в юридичних особах, які засновані одним засновником (унітарні юридичні особи). Якщо засновників декілька, то кожен з них входить до складу вищого органу, а тому цей орган є колегіальним. Основне призначення (функція) вищого органу полягає у формуванні волі юридичної особи та вирішенні основних питань її діяльності. Компетенція вищого органу залежить, насамперед, від організаційно-правової форми юридичної особи. 
Порядок роботи вищих органів законом врегламентовано найбільше. Встановлюється порядок їх скликання, формування питань, що мають розглядатися (порядку денного), визначення кворуму і прийняття рішень. Певне коло питань складає, як правило, виключну компетенцію вищого органу. Сред них визначення програми діяльності, формування виконавчих органів, заслуховування і затвердження їх звітів, затвердження змін до установчих документів, припинення діяльності та інші. Виключна компетенція органу юридичної особи полягає у тому, що лише він, і ніхто інший, не вправі прийняти рішення з певного питання. 
Практика показує, що це не завжди враховується судами. Так, гр. А. пред"явив позов до гр.Д. про поділ майна товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок". Гр.Д звернувся з зустрічним позовом про виключення гр.А. з товариства. Рішенням Ужгородського міського суду в позові про поділ майна відмовлено і задоволено зустрічний позов. Справа переглядалася судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України, яка у задоволені зустрічного позову відмовила, оскільки відповідно до ст.59 Закону України "Про господарські товариства" виключення учасника з товариства належить до виключної компетенції зборів учасників.  
Рішенням підкреслюється, що ніхто, крім зборів учасників, не вправі приймати рішення щодо виключення учасника, а тому такі вимоги судам не підвідомчі. В іншій справі гр.П. звернувся зі скаргою на рішення загальних зборів братства "Філадельфія" про виключення його з членів братства. Він вважав, що колишній голова братства, який мав печатку, сфальсифікував протокол засідань братства, згідно яких П. був виключений, звільнений з посади заступника голови, за те що він не брав участі в роботі Братства, не виконував доручень, ухилявся від оформлення документів, його поведінка не сумісна з християнством і суперечить статуту братства. Згодом вимоги доповнив і просив визнати його повноправним членом братства і його головою. Рішенням Богунського районного суду Жимтомирської області позов задоволено. Протокол визнано незаконим. Визнано також, що на день винесення рішення П. є повновправним членом братства і його головою. Постановою президії Житомирського обласного суду судове рішення в частині визнання П. Повноправним членом братства та його головою скасовано і справу провадженням в цій частині закрито внаслідок непідвідомчості, в решті судове рішення залишено без змін. За протестом заступника голови Верховного суду України судовою колегією в цивільних справах ВС України усі рішення скасовано, а провадження у справі закрито за непідвідомчістю. За ст. 248-3 ЦПК України судам не підвідомчі скарги на акти і дії об"єднань громадян, які належать до їх внутріорганізаційної діяльності або внутрішньої компетенції. Оскільки статутом Братства "Філадельфія" питання членства і обрання керівного складу віднесено до виключної компетенції загальних зборів Братства, скарга П. щодо неправильності його виключення з членів братства і звільнення з посади голови, а відтак і визнання недійсним протоколу, яким оформлені вказані дії загальних зборів судам не підвідомчі.  
На наш погляд, суд неправильно витлумачив закон і неправомірно позбавив громадянина права на судовий захист від неправомірного рішення органу управління юридичної особи. Суд не вправі вирішувати питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів (таким є членство і формування керівних органів), але даний спір виник не через те, що оспорювалася компетенція зборів, а у зв"язку порушенням встановленого порядку їх проведення, що призвело до порушення прав громадян. На наш погляд, встановивши, що рішення прийняте з порушення встановленого порядку, суд повинен був скасувати його. При цьому він не вправі визначати, яке саме рішення повинно бути прийняте зборами при наступному розгляді спірного питання. 
До компетенції вищого органу, за загальним правилом, належить:
  а) визначення основних напрямів діяльності юридичної особи і затвердження її планів та звітів про їх виконання;
  б) внесення змін до статуту;
  в) обрання та відкликання членів контрольних органів;
  г) обрання та відкликання членів виконавчого органу;
  д) затвердження річних результатів діяльності, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків;
е) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб;
  ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури;
з) визначення умов оплати праці посадових осіб;
  и) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті;
  ї) прийняття рішення про припинення діяльності юридичної особи, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів.
Як правило, рішення приймаються більшістю голосів присутніх. Але в акціонерних товариствах існує ряд питань, які ивмагають кваліфікованої більшості у ¾:
  а) зміна статуту товариства;
  б) прийняття рішення про припинення діяльності товариства;
  в) створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв товариства.
Закон регламентує також прядок скликання зборів. Про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально. Крім того, повинно бути зроблено загальне повідомлення передбаченим статутом способом про наступні збори з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів.
  Будь-який з акціонерів вправі вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за 40 днів до їх скликання. В цей же строк акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, можуть вимагати включення питань до порядку денного.
  До скликання загальних зборів акціонерам повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, пов'язаними з порядком денним зборів.
  Загальні збори не вправі приймати рішення з питань, не включених до порядку денного.
  Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція - один голос. У статуті товариства може бути встановлено мінімальну кількість акцій, яка надає право голосу, або обмеження кількості голосів, які надаються одному акціонеру. Представник може бути постійним або призначеним на певний строк. Акціонер вправі в будь-який час замінити свого представника у вищому органі, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.
  Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства. Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у статуті товариства, і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.
  Збори повинні бути також скликані виконавчим органом на вимогу ради акціонерів (спостережної ради).
  Акціонери, які володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, вправі вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало вказаної вимоги, вони вправі самі скликати збори.


3. Виконавчі органи і їх компетенція.

Виконавчі органи (управляючі, правління, рада директорів, рада управляючих, адміністративна рада та ін.) формуються (призначаються або обираються) вищими органами, що характерно для законодавства більшості країн.
В законодавстві європейських країн склалося декілька способів формування виконавчих органів управління. Вони зводяться до двох. За першим з них, членом виконавчого органу може бути лише дієздатна фізична особа (ФРН, Російська Федерація). Цієї позиції притримується і вітчизняний законодавець (ст.23 Закону України "Про господарські товариства). Другий спосіб передбачає, крім того, можливість формування виконавчих органів окремих видів товариств (насамперед, акціонерних) і з юридичних осіб, від імені яких, в свою чергу, діють їх керівники, або уповноважені ними особи (Франція, Болгарія). При цьому безумовною перевагою другого варіанту є відповідальність такої юридичної особи за неналежне виконання обов'язків виконавчого органу, а в окремих випадках також і її представника (Франція). Це відповідає інтересам кредиторів товариства. 
Функція виконавчого органу полягає у реалізації рішень вищого органу та керівництві поточною діяльністю організації. Саме через виконавчі органи юридична особа набуває права та обов'язки за угодами. Ці органи лише виконують, виражають волю вищого органу шляхом безпосереднього вчинення юридичних дій від імені юридичної особи.
 Виконавчі органи обираються безстроково або на певний строк. Їх компетенція визначається за остаточним принципом. Тобто вони вправі вирішувати будь-які питання, не віднесені до компетенції інших органів юридичних осіб. Порядок роботи виконавчих органів визначається установчими документами. 

  4. Контрольні органи та їх компетенція.

Контрольні органи (спостережна рада, рада, ревізійна комісія, ревізор, контрольна комісія тощо) формуються вищим органом з числа учасників (членів) юридичної особи або, навіть, з сторонніх осіб, як у Франції. Вони не формують і не виражають волю юридичної особи. Їх основна функція полягає у здійсненні від імені вищого органу контролю за діяльністю виконавчого органу. Це проявляється зокрема у тому, що члени ревізійних органів обираються з числа членів вищого органу, а в організаціях, де виконавчі органи повинні складатися з учасників, котрольних органів не передбачено (повні, командиті товариства). Особливе становище серед контрольних органів має спостережна рада, що може, а деколи повинна створюватися в акціонерних товариствах. Відповідно до ст.46 Закону України "Про господарські товариства" на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів. В цих випадках Рада має функції, делеговані вищим органом. На нашу думку, це не змінює її сутності. Так само особа, якій голова правління видав доручення на представництво акціонерного товариства не стає виконавчим органом. Враховуючи таку природу і призначення цих органів, слід погодитися з точкою зору тих дослідників, які не вважають ревізійні комісії, спостережні ради, контрольні комісії органами юридичної особи. Їх повноваження мають внутрішній, а не представницький характер. 
Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджуються загальними зборами акціонерів згідно з статутом товариства. Перевірки фінансово-господарської діяльності правління проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, ради акціонерного товариства (спостережної ради), з її власної ініціативи або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів. Ревізійній комісії акціонерного товариства повинні бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи і особисті пояснення службових осіб на її вимогу. Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок загальним зборам акціонерного товариства або раді акціонерного товариства (спостережній раді). Члени ревізійної комісії вправі брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях правління. 
Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс.
Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.
В акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), що здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу. Рада акціонерного товариства (спостережна рада)є специфічним органом, властивим лише акціонерним товариствам. Вона є проміжною ланкою між виконавчими органами і зборами акціонерів.
  Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.
  Члени ради акціонерного товариства (спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу.
Висновки:
1. Орган юридичної особи - це особа або група осіб, які на підставі закону чи установчих документів виробляють, формулюють і виражають її волю. Дії органів створюють правові наслідки безпосередньо для юридичної особи. 
2. За функціональним критерієм органи поділяються на вищі і виконавчі. 
3. Організація управління конкретної юридичної особи визначається обраною організаційно-правовою формою і конкретизується установчими документами.