Кравчук В.М. Підвідомчість корпоративних спорів

ПІДВІДОМЧІСТЬ КОРПОРАТИВНИХ СПОРІВ

Увага законодавця до корпоративних відносини останнім часом зростає. На жаль, викликано це не системним реформуванням цих відносин, потреба в якому назріла вже давно, а намаганням терміново зламати найбільш типові схеми в роботі сучасних рейдерів.
Одним із таких екстрених заходів стало прийняття Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15.12.2006р. (надалі в тексті - Закон про визначення підсудності). 
Головним у цьому законі є два моменти: 1) корпоративні спори віднесено до юрисдикції (підвідомчості) господарських судів; 2) запроваджено виключну підсудність таких справ за місцем знаходження юридичної особи.
Однак практичне застосування Закону про визначення підсудності викликає багато запитань, не які не завжди вдається знайти однозначні відповіді. Неправильне розуміння сутності та складу корпоративних відносин суддями часто призводить до помилок, що в кінцевому рахунку, порушує права учасників спору.
В силу того, що цей законом є новим, яких-небудь досліджень підвідомчості, підсудності та особливостей судового розгляду цих справ не має. Окремих процесуальних аспектів я торкався в роботі „Корпоративне право. Коментар законодавства та судової практики", але ця робота була видана видавництвом „Істина" у 2005р. і закону про визначення підсудності, звісно, не враховує. 
Розуміючи, що спеціальної літератури дуже мало, а проблема розгляду корпоративних спорів є надзвичайно актуальною, автор пропонує колегам власні міркування щодо підвідомчості цих справ, в умовах сучасного законодавства.  
Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті - ГПК України) господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Ключовим у цій нормі є те, що ці справи виникають з корпоративних відносин. Донедавна це поняття в законодавстві було відсутнє і зустрічалося лише в юридичній літературі. Однак цим же Законом про визначення підсудності були внесені зміни до ст. 167 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), в яких, зокрема, дається легальне поняття корпоративних відносин як відносин, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Отже, для з'ясування сутності корпоративних відносин є потреба звернутися до аналізу поняття корпоративних прав.
Поняття корпоративних прав. В цій самій ст. 167 ГК України зазначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Визначення корпоративних прав наведено також і в п.1.8 Закону України від 28.12.1994р. "Про оподаткування прибутку підприємств" (із наступними змінами і доповненнями): корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах. 
Обидва поняття близькі за змістом, але в цивільному обороті, на мою думку, слід керуватися поняттям, наведеним у ГК України, оскільки воно є загальним. Серед іншого, різниця між цими поняттями полягає, зокрема у тому, що Закон "Про оподаткування прибутку..." пояснює корпоративні права як право власності на статутний капітал або його частку, а ГК України - як права особи, частка якої визначена у статутному капіталі. Тобто конструкція права власності до корпоративних прав вже не застосовується.
Цивільний кодекс України (надалі - ЦК України) не застосовує поняття "корпоративні права". Натомість використовує поняття "право участі у товаристві" і "частка в статутному капіталі".
Відповідно до ст.100 ЦК України право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Як бачимо, закон дає лише загальну характиристику цього права, як особистого немайнового, але не розкриває його змісту, як це зроблено у ст. 167 ГК України.
Поняття особистого немайнового права наведено у ст.269 ЦК України. Істотними його ознаками є відсутність економічного змісту, неможливість втрати цих прав через відмову або позбавлення, довічність володіння, невідчужуваність. Видається, що жодна з цих ознак особистого немайнового права для права участі не характерна. По-перше, право участі у підприємницькому товаристві "породжує" право на одержання частини прибутку, а тому воно має економічний (майновий) зміст. По-друге, у другій та третій частині ст. 100 ЦК України йдеться про вихід і виключення учасника з товариства. А що це як не відмова (коли йдеться про вихід) або позбавлення права (коли йдеться про виключення)?
Колеги відзначали, що право участі, як самостійна категорія, відмінна від корпоративних прав, має сенс лише щодо непідприємницьких товариств. Право участі у політичні партії або громадській організації - це особисті права і мабуть саме вони малися на увазі розробниками ст. 100 ЦК України.
Разом з тим, слід відзначити, що набуття права власності на частку в статутному капіталі товариства не завжди призводить до набуття корпоративних прав в повному обсязі. Так, наприклад, якщо учасники товариства відмовляють спадкоємцеві померлого учасника у прийнятті до товариства або якщо спадкоємець відмовиться вступити до товариства, то йому виділяється вартість частини майна товариства, пропорційна розміру частки (ст. 147 ЦК України, ст. 55 Закону України від 19.09.1991р. "Про господарські товариства"). В цьому випадку спадкоємець набуває права власності на частку в статутному капіталі внаслідок її успадкування, але не набуває права участі в товаристві.
Зазначена ситуація відповідає принципу добровільності участі в товариства, оскільки у випадку спадкування корпоративних прав в повному обсязі (тобто і права участі) спадкоємець ставав би учасником товариства поза власною волею.
Таким чином, з позиції цивільного законодавства, корпоративні права складаються з двох самостійних прав: 
1) права на частку в статутному капіталі товариства (майнове право); 
2) права участі в товаристві (особисте право). 
Набуття кожного з цих прав можливе одночасно. Наприклад, коли особа купує частку в статутному капіталі, а загальні збори приймають її в товариство. Але ці права можуть набуватися й окремо та з різних підстав. Право на частку набувається внаслідок участі особи у формуванні статутного капіталу, придбання частки на підставі цивільних правочинів або спадкування. В свою чергу, право участі в товаристві виникає внаслідок відповідного особистого волевиявлення та прийняття особи до товариства. Виникнення права участі можливе до набуття права на частку в статутному капіталі. Такі права мають, наприклад, учасники ще не зареєстрованих товариств, які лише домовилися про його створення та умови формування статутного капіталу.
Те саме можна сказати і про припинення цих прав. Так, у разі виходу або виключення учасника з товариства, його право участі припиняється, але право власності на частку в статутному капіталі товариства перетворюється у право на одержання вартості частини майна товариства, пропорційно розміру частки в його статутному капіталі.
Зі змісту ст. 167 ГК України можна виділити такі ознаки корпоративних прав:
1) суб'єктом (носієм) цих прав є особа, котра має частку у статутному фонді (майні) господарської організації. Поняття корпоративного права пов'язано із часткою в статутному капіталі. Одне не можливе без іншого. Частка в капіталі і корпоративні права співвідносяться між собою як причина і наслідок. Первинною є частка в статутному капіталі юридичної особи. Її розмір визначає обсяг належних особі корпоративних прав;
2) складний зміст корпоративних прав, які включають в себе кілька можливостей особи, що передбачені законом та установчими документами.
Як бачимо, законодавець обмежує поняття корпоративних прав тими юридичними особами, в яких учасники мають частку в статутному капіталі або часту в майні господарської організації. За межами цього поняття опиняється широкий спектр юридичних осіб, учасники яки не мають часток в капіталі або в майні. Це більшість непідприємницьких товариств, усі установи. Але між цими юридичними особами і їх учасниками (засновниками) теж існують правовідносини. Якщо вони не корпоративні, то які? Гадаю, що правова сутність цих відносин не залежить від того, чи має учасник частку в статутному капіталі (майні) організації. Від цього залежить тільки зміст корпоративних відносин.
На мій погляд, корпоративні права виникають у засновника (учасника) щодо будь-яких юридичних осіб, незалежно від того, чи формується статутний капітал. Тому легальне визначення поняття корпоративних прав доцільно було б змінити. 
Корпоративні права мають відносний характер, тобто вони виникають лише щодо конкретної юридичної особи. Вони є комплексними (множинними) за змістом і включають наступні групи прав: 
1) організаційні - право брати участь в управлінні, право голосу, право на отримання інформації про діяльність юридичної особи (ці права походять від права участі);
2) майнові - право на отримання частини прибутку від діяльності юридичної особи, право на отримання частини активів у разі її ліквідації (ці права походять від права на частку в статутному капіталі);
Поняття корпоративних прав нерозривно пов'язано із корпоративним обов'язками. Коло обов'язків (так само як обсяг прав) визначається організаційно-правовою формою юридичної особи. Учасники юридичних осіб (насамперед, господарських товариств) мають наступні майнові обов'язки:
- внести внесок до статутного капіталу у розмірі і порядку, передбаченому установчими документами. В непідприємницьких організаціях цей обов'язок виражається у сплаті вступних та членських внесків;
- вносити додаткові внески; 
- нести додаткову відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, якщо це передбачено законом. 
Має учасник і організаційні обов'язки:
- виконувати рішення вищих органів управління;
- не перешкоджати своїми діями досягенню цілей товариства; 
- сприяти товарству у реалізації його мети;
- не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію.
Названі елементи майнового і організаційного характеру лише в сукупності становлять корпоративні права. Конкретний зміст корпоративного права, співвідношення у ньому майнових і організаційних елементів, визначається організаційно-правовою формою юридичної особи. Так, відповідно до ст.81 Закону "Про господарські товариства" вкладники командитного товариства не мають права брати участі в управлінні справами такого товариства. Існує обмеження на право брати участь в управлінні акціонерним товариством для власників привілейованих акцій. У цих випадках корпоративне право не містить частини організаційних елементів. 
Щодо комерційних юридичних осіб законодавство України не передбачає випадків обмеження майнових елементів корпоративних прав. Більше того, між організаційними і майновими елементами є певна взаємозалежність - у випадку обмеження організаційних прав, особа має певні переваги у реалізації майнових прав. Так, вкладник командитного товариства несе обмежену відповідальність і має першочергове право перед іншими учасниками, що несуть повну відповідальність на повернення свого внеску; акціонер, який володіє привілейованими акціями має право отримувати дивіденти у фіксованому розмірі незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства. Отже, зменшення об'єму організаційних прав компенсується розширенням майнових прав.
Отже, за змістом можна виділити два види корпоративних прав:
- повні - включають і організаційні, і майнові права;
- неповні (обмежені) - або організаційні, або майнові права.
Таким чином, корпоративні права - це сукупність правових можливостей учасника певної юридичної особи, зміст яких визначається її організаційно-правовою формою;
Поняття корпоративних відносин. Тепер повернемося до поняття корпоративних відносин, наведеного у ст. 167 ГК України. Нагадаємо, що це відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Які ж саме це відносини?
Наведена вище правова норма сформульована так, що предметом цих відносини слід вважати не корпоративні права, самі по собі, а відносини щодо виникнення, зміни та припинення цих прав. 
Виникнення корпоративних прав відбувається внаслідок створення товариства, прийняття в товариство учасника, придбання частки в статутному капіталі.
Зміна корпоративних прав має місце внаслідок збільшення або зменшення розміру або номінальної вартості частки в статутному капіталі, реорганізації товариства, 
Припинення корпоративних прав має місце у зв'язку із виходом з товариства, відчуженням частки в статутному капіталі, у разі ліквідації юридичної особи, смерті учасника-фізичної особи.
Видається, що коло корпоративних відносин не вичерпується лише тими, які наведені в ст.167 ГК. Не наводячи тут за браком площі висловлені різними вченими думки щодо сутності цих відносин, відзначу головне. Корпоративні відносини початково виникають внаслідок створення юридичної особи, і мають на меті забезпечити управління її діяльністю в цивільному обороті у відповідності до інтересів засновників. Без юридичної особи цих відносин не виникає. В свою чергу, інтереси окремих засновників можуть бути різними і можуть змінюватися з плином часу. Інтереси юридичної особи (яка представляє „загальний" інтерес) та інтереси окремих її учасників можуть не збігатися. Тому потрібний правовий механізм, який би забезпечував, з одного боку, діяльність організації як цілого в умовах нетотожності інтересів учасників, а з другого - захист індивідуальних прав та інтересів засновників (учасників). Звідси можна дійти висновку, що мета корпоративних відносин - забезпечення прав засновників (учасників), які виникають внаслідок їх участі в юридичній особі. 
Слід погодитися з Кононовим В.С., що сутність цих правовідносин полягає у встановленні особливого зв'язку між учасниками та юридичною особою, який забезпечує вироблення єдиної волі та єдиного інтересу як результату узгодження інтересів учасників та юридичної особи з урахуванням забезпечення стабільності обороту. Тому корпоративні відносини - це всі відносини з приводу участі в юридичній особі. До складу цих відносин входять, зокрема, відносини щодо виникнення, зміни та припинення корпоративних прав, як це зазначено у ст. 167 ГК України, а також відносини щодо здійснення (реалізації) цих прав.
Види корпоративних спорів. Зміст ст. 12 ГПК України дозволяє виділити дві групи корпоративних спорів, підвідомчі господарському суду:
1) спори між господарським товариством та його учасником, в тому числі колишнім (який вибув). Треба звернути увагу на те, що господарські товариства - це не усі юридичні особи, а лише їх окрема група. До господарських, зокрема, належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства. Останніх три види не користуються популярністю, тому левова частина „корпоративних справ" буде за участю акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю. 
Встановлення підвідомчості корпоративних спорів господарським судам лише за участю господарських товариств видається недоцільним, оскільки такі ж самі спори можуть виникати за участю виробничих кооперативів, приватних підприємств, об'єднань підприємств та інших господарюючих суб'єктів. За існуючою нормою ГПК, підвідомчість спорів за участю інших юридичних осіб, ніж господарські товариства, буде залежати від складу сторін: якщо позивач не є підприємцем, спір буде належати до юрисдикції загальних судів. На моє переконання, доцільно було б для усіх корпоративних спорів встановити єдину підвідомчість. До внесення відповідних змін до ст. 12 ГПК України, господарські суди повинні відмовляти у прийнятті позовної заяві на підставі п.1 ч.1 ст. 62 ГПК України.
2) спори між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Зазначені спори не виникають з корпоративних правовідносин, оскільки їх учасниками є не господарські товариства, а їх учасники, а тому вони не є корпоративними в чистому вигляді. Розмежування цих справ помітно і при аналізі тексту норми ст. 12 ГПК: законодавець розділяє ці справи словами „а також". Однак вони опосередковано пов'язані із корпоративними відносинами, тому теж віднесені до підвідомчості господарських судів.
Спори, які пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства охоплюють практично усі відносини, які можуть існувати між учасниками з приводу їх участі в товаристві.
Розмежування корпоративних та трудових спорів. Окремо законодавець відзначає, що не належать до підвідомчості господарських судів трудові спори. Навіть у тому випадку, коли суб'єктами спірних правовідносин є учасники. Таким чином, якщо спір виник з трудових відносин (прийняття на роботу, звільнення, оплата праці, матеріальна відповідальність, компенсаційні випали), він належить до компетенції загальних судів.
На перший погляд розмежування трудових та корпоративних спорів не викликає труднощів. Однак ситуація ускладнюється, коли йдеться про припинення відносин з членами органів управління юридичних осіб. Тут питання про галузеву належність цих відносин викликає не лише теоретичний інтерес, але й неабияке практичне значення. Адже від цього залежить яке законодавство застосовувати до спірних правовідносин: трудове (якщо виходити з того, що спір трудовий) чи цивільне (якщо спір корпоративний).
Перше, на що слід звернути увагу, це на суб'єктний склад учасників спору. Якщо хоча б один із них не є учасником, спір господарським судам не підвідомчий. Зокрема, якщо мова йде про звільнення чи призначення на посаду особи, яка не є учасником товариства. В цій площині особливої уваги потребує аналіз співвідношення ч.3 ст. 99 ЦК України, за якою члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків та трудового законодавства, яке передбачає вичерпні підстави припинення трудових відносин. 
Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю (надалі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. 
Цю норму слід тлумачити розширено і застосовувати її до праці членів (учасників) інших видів юридичних осіб. Такий підхід відповідатиме принципу рівності всіх організаційно-правових форм підприємництва. 
У зв'язку із цим, на підставі ст. 3 КЗпП України, особливості правового регулювання праці членів виконавчих органів товариства та його керівника визначаються законодавством (до якого належить зокрема Закон України „Про господарські товариства" та ЦК України), та статутом товариства.
Слід мати на увазі, що керівник товариства, є одночасно і працівником, і виконавчим органом товариства, його посадовою особою. Тому особливості його праці, прийняття та звільнення з цієї посади визначаються спеціальним законодавством - ЦК України та Законом „Про господарські товариства". Законодавство про працю застосовується до цих відносин лише в тій частині, в якій воно не суперечить зазначеним нормам.
Правовою основою виникнення повноважень члену органу управління є факт його обрання або призначення у встановленому порядку. З цього часу між цими особами і товариством виникають правовідносини щодо управління товариством. Переобрання, відкликання членів виконавчих органів є наслідком реалізації учасниками Товариства своїх корпоративних прав на участь в управлінні, тому зазначені правовідносини, на мою думку, є корпоративними, а не трудовими, а тому спори, що виникають у зв'язку із цим, підвідомчі господарським судам.
Щодо перехідних (прикінцевих) положень. Законом про визначення підсудності передбачено, що після набрання чинності цим Законом заяви і скарги у справах, передбачених абз. 1 п. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК, по яких не порушено (не відкрито) провадження, розглядаються господарським судом у порядку, встановленому ГПК України.
Закон про визначення підсудності був опублікований в газеті „Урядовий кур'єр" 29.12.2006р., а отже з цього числа надрав чинності. Всі цивільні справи, в яких не було винесено ухвали про відкриття провадження, стали підвідомчими господарським судам. В такому випадку суд на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України закриває провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В Законі зазначено, що судові рішення у „корпоративних" справах, які ухвалені судами до набрання чинності цим Законом (тобто до 29.12.2006р.) і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені до апеляційного господарського суду за місцезнаходженням господарського товариства в порядку, встановленому ГПК України, і в строки, визначені процесуальним законом, за правилами якого була розглянута справа чи постановлено рішення суду першої інстанції.
Неоскаржені судові рішення у „корпоративних" справах, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності Законом, набирають законної сили в порядку і у строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України 
Зауважу п'ять важливих, на мою думку, моменти: 
1) апеляційною інстанцією для оскарження рішень загальних місцевих судів будуть відповідні апеляційні господарські суди;
2) апеляційний суд визначається місцем знаходження господарського товариства, а не місцем знаходження місцевого суду, який розглянув спір. Тому не завжди апеляційна скарга, наприклад, на рішення Сихівського районного суду м. Львова буде подаватися до Львівського апеляційного господарського суду;
3) порядок та строки набрання чинності рішеннями суду першої інстанції (загальними судами) визначаються ГПК України;
4) порядок (процедура) апеляційного оскарження визначається ст. 91-106 ГПК України;
5) строки оскарження будуть визначатися процесуальним законодавством, за правилами якого була розглянута справа чи постановлено рішення суду першої інстанції. Тобто за правилами цивільного процесуального законодавства. 
У разі пропуску строку апеляційного оскарження рішення, господарські суди повинні керуватися правилами господарського судочинства, оскільки спеціальних норм про те, які правила слід застосовувати в цьому випадку, Закон про встановлення підсудності не містить.
Касаційні скарги (подання) на судові рішення у „корпоративних" справах, підлягають розгляду за правилами ГПК України. Тому й строки для подання касаційної скарги (подання) визначаються ГПК України.
Касаційні скарги (подання) на рішення судів у „корпоративних" справах, що подані до набрання чинності цим Законом (тобто до 29.12.2006р.), по яких провадження не порушено (не відкрито) Верховним Судом України чи Вищим адміністративним судом України, передаються для розгляду Вищому господарському суду України. Строк передачі цих справ не встановлений. 
В свою чергу, якщо касаційне провадження вже порушено, то „корпоративні справи" Вищому господарському суду не передаються, і розглядаються Верховним Судом України. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до Закону України „Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22.02.2007р., цивільні справи за касаційними скаргами на судові рішення і касаційні скарги, не розглянуті Верховним Судом України до 1 січня 2007 року, в тому числі за якими Верховним Судом України витребувано справи, передаються для розгляду і вирішення відповідно до гл. 2 розділу V ЦПК України до колегії суддів відповідних апеляційних судів, склад яких формується президіями цих судів.
Цивільні справи за касаційними скаргами на судові рішення і касаційні скарги, подані до Верховного Суду України після 1 січня 2007 року, а також касаційні скарги, подані до Верховного Суду України до 1 січня 2007 року, за якими проведено попередній розгляд відповідно до ст. 332 ЦПК України, розглядаються та вирішуються Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України відповідно до гл. 2 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Щодо підвідомчості корпоративних спорів третейським сдам. Відповідно до ч.2 ст. 12 ГПК України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.
Оскільки корпоративні спори спеціально не відзначені, слід дійти висновку, що вони, за загальним правилом, можуть бути передані на вирішення третейського суду. Третейський запис (угода про передачу спору на вирішення третейському суду) може бути частиною установчих документів. 
Підсумуємо: 
1. Корпоративні права складаються з двох самостійних прав: 1) права на частку в статутному капіталі товариства (майнове право); 2) права участі в товаристві (особисте право).
2. Корпоративні права мають відносний характер, є комплексними (множинними) за змістом і включають організаційні та майнові права та обов'язки.
3. Зміст корпоративних прав визначається організаційно-правовою формою юридичної особи. За змістом можна виділити повні та неповні корпоративні права.
4. Корпоративні права - це сукупність правових можливостей учасника певної юридичної особи, зміст яких визначається її організаційно-правовою формою;
5. Корпоративні відносини - це всі відносини з приводу участі в юридичній особі. До складу цих відносин входять, зокрема, відносини щодо виникнення, зміни та припинення корпоративних прав, як це зазначено у ст. 167 ГК України, а також відносини щодо здійснення (реалізації) цих прав.
6. Є дві групи корпоративних спорів, підвідомчі господарському суду: 1) спори між господарським товариством та його учасником, в тому числі колишнім (який вибув); 2) спори між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
7. Підвідомчість спорів за участю інших юридичних осіб, ніж господарські товариства, буде залежати від складу сторін: якщо позивач не є підприємцем, спір буде належати до юрисдикції загальних судів. Доцільно було б для усіх корпоративних спорів встановити єдину підвідомчість.
8. Особливості правового регулювання праці членів виконавчих органів товариства та його керівника визначаються законодавством (до якого належить зокрема Закон України „Про господарські товариства" та ЦК України), та статутом товариства. Спори, що виникають у зв'язку із переобранням, відкликанням членів виконавчих органів товариства є корпоративними і підвідомчі господарським судам.

20.04.2007р.

Володимир Кравчук