Судова практика

З огляду на викладене та положення ст. 225 ЦК УРСР (чинної на момент укладання спірного договору) слід погодитись з висновком судів попередніх інстанцій, що ТОВ "Трансагросервіс" не є належним власником і продавцем майна зазначеного у спірному договорі.
Тобто оспорюваний договір купівлі-продажу від 09.10.03 укладено з порушенням вимог законодавства, що регулює порядок створення господарського товариства, передача майна засновником не відбулося, а ТОВ "Трансагросервіс" не є належним власником і продавцем. Отже, укладення між відповідачами цього договору порушує право власності позивача і є таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Проте, на відміну від загальних зборів акціонерів, установчі збори не є органом акціонерного товариства, оскільки на момент проведення установчих зборів та прийняття ними рішень акціонерного товариства як юридичної особи ще не існує. Відтак, рішення установчих зборів не належать до актів органів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер. У зв'язку з цим спори про визнання недійсними рішень установчих зборів, у тому числі про створення акціонерного товариства та затвердження його статуту, не є спорами про визнання недійсними актів, передбаченими пунктом 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України. Викладене свідчить, що судами не досліджено та не надано належної правової оцінки обраному позивачем способу захисту права.

Встановивши факт зловживання правом учасником товариства шляхом систематичної неучасті у загальних зборах товариства, суд вправі застосувати наслідки, передбачені ч. 6 ст. 13 ЦКУ - зобов'язати особу припинити зловживання своїми правами шляхом зобов'язання взяти участь у загальних зборах учасників товариства, а також у своєму рішенні передбачити, що у разі невиконання рішення суду така особа буде вважатися зареєстрованою на загальних зборах учасників товариства. Таким чином, припинення зловживання правом буде полягати саме у зобов'язанні учасника (акціонера) взяти участь у загальних зборах товариства, а не виключенні його за рішенням суду з товариства, що означало б неконституційне позбавлення учасника права власності на частку в статутному капіталі товариства.

Зокрема, стаття 144 Закону України "Про Державну програму приватизації" зобов'язує відкрите акціонерне товариство, створене у процесі приватизації та корпоратизації, здійснити викуп акцій акціонерів, які вимагають цього, в разі, якщо ці акціонери голосували проти прийняття загальними зборами рішень про укладення угод або кількох взаємопов'язаних угод щодо відчуження майна (необоротних активів) підприємства та здійснення операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями (факторинг).
При цьому, твердження скаржника про порушення судами ст.649 ЦК України, є безпідставними, оскільки вказана стаття застосовуються до правовідносин, які виникають між сторонами при укладенні договору. Між тим, предметом позову у даній справі є спонукання відповідача виконувати умови Закону щодо викупу акцій, а не про зобов'язання його укласти з позивачами договори купівлі-продажу акцій на тих, чи інших умовах, тобто у визначеній ними редакції.

Звернення із позовом товариства до учасника із позовом про визнання недійсним рішенням вищого органу - загальних зборів - самого товариства законом не передбачається.

Не міститься жодних обґрунтувань, яким чином обставина витребування у відповідача спірного нерухомого майна може погіршити майновий стан ЗАТ "ТРП" та знизити вартість належних скаржнику акцій. Більше того, навіть у разі, якщо вказана обставина може вплинути на прибуток ЗАТ "ТРП", в даному випадку це є майновим правом самого товариства, а не майновим корпоративним правом громадянина ОСОБА_1
Зважаючи на викладене, оформлене оскаржуваним рішення витребування спірного нерухомого майна не порушує корпоративних прав громадянина ОСОБА_1, оскільки не створює перешкод як для його участі в управлінні ЗАТ "ТРП", так і для отримання ним дивідендів.

Згідно згаданого вище Положення, під час реорганізації продаж акцій товариства не здійснюється, а здійснюється обмін акцій або часток у статутному фонді товариства, що реорганізовується, на акції або на частки у статутному фонді товариства, що створюється під час реорганізації шляхом виділення.

В той же час, відповідно до змісту ст. 3 Закону України "Про акціонерні товариства", в редакції, чинній на момент прийняття рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "ПК "Ясен", ст. 6 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок", статутний капітал акціонерного товариства поділяється на акції, а тому, акціонер такого товариства, що створюється внаслідок виділу, в обмін на корпоративні права може отримати лише акції, а не частки у статутному капіталі.

Згідно зі ст.ст. 33, 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема, є невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

З огляду на вказані норми та викладені прокурором обставини, предметом даного спору є дії юридичної особи відповідача щодо дотримання вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" та вимог податкового законодавства.

Проте такі правовідносини не носять господарсько-правового характеру, а заявлений прокурором позов не має ознак здійснення захисту цивільних чи господарських прав чи інтересів позивача відповідно до ст.ст. 1, 2, 12 ГПК України.

У зв'язку з цим "усунення" відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 Кодексу законів про працю, а тому колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що посилання в постанові суду апеляційної інстанції на норми Кодексу законів про працю є зайвим.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом пред`явлення вимоги про встановлення факту збільшення статутного фонду не відповідає способам захисту, що встановлені законодавством, тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у позові. Доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування судових актів, оскільки не спростовують викладеного.

Положеннями ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" і ст. 148 ЦК України передбачено виплату учаснику його вкладу у натуральній формі за його згодою. Проте судами попередніх інстанцій не з'ясовано, чи надавала позивачка згоду на отримання своєї частки у статутному капіталі у такий спосіб, чи вносилось нею особисто майно як внесок до статутного капіталу товариства. Крім того, майно, яке згідно рішення загальних зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба народів" від 23.07.2008 підлягало передачі примусово виключеним учасникам із господарського товариства, останнім фактично не передавалось.

Враховуючи, що місцевим та апеляційним господарським судом при вирішенні даного спору були неправильно застосовані норми матеріального права, а також те, що позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ "Есткомп" від 25.03.2004р. є ключевою, від результатів розгляду якої залежить вирішення спору в решті позовних вимог, які з цього витікають, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню в повному обсязі.

Статутом ТОВ  не встановлений порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, тому зазначена в договорі відступлення права вимоги сума цієї вимоги не є дійсною, оскільки не підтверджена відповідними документами. Змістом частини 1 статті 527 Цивільного кодексу України усі зобов'язання визнаються особистими, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.  Законом “Про господарські товариства” не обумовлено право учасників передавати свої майнові права третім особам, зокрема право отримання грошової компенсації долі від загальної вартості майна. Відповідний договыр визнано недійсним.

Крім того, обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник зазначає, що йому належить 99,99% частки у статутному фонді відповідача, а відтак, як учасник товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясокомбінат Дніпровські ковбаси", він наділений корпоративними правами, в тому числі правом на отримання частки прибутку від його діяльності. В свою чергу, будь-яке порушення прав відповідача, що призводить до зменшення отриманого прибутку, безумовно призводить до порушення його права на отримання дивідендів.

З огляду на викладене, суд правильно врахував ту обставину, що оскарженим рішенням загальних зборів учасників від 1 липня 2008 року Дулиш З. М. виключено з числа учасників товариства, тому вирішення питання про витребування корпоративних документів можливе лише після прийняття рішення по справі господарського суду Волинської області №1/68-76, де предметом розгляду є оспорення виключення позивача з учасників товариства.