Судова практика

З урахуванням викладеного, суди дійшли помилкового висновку, що спір учасника товариства з товариством з приводу перевищення повноважень виконавчим органом цього товариства - генеральним директором, при видачі ним наказу про призначення на посаду іншого генерального директора, є трудовим спором, оскільки в такому спорі не вирішується розбіжностей, що виникають між працівником, колективом працівників та роботодавцем.

Частиною 4 ст.53 Закону України "Про господарські товариства" встановлено річний строк для реалізації товариством з обмеженою відповідальністю своє частки іншим учасникам або третім особам, що вказує на законодавчу недопустимість знаходження частки розміром 5% у статутному капіталі ТОВ "ХХХ" у власності товариства (продавця) станом на момент укладення спірного договору від 27.02.2007, оскільки товариство повинно було її відчужити протягом 26.12.2003р.-26.12.2004р.

Договір про розміщення емітентом власних акцій цінних паперів та їх оплату засновниками від 17.03.2005, предметом якого (п. 1.1.) є створення відповідача (емітента), в силу наведених норм, не потребує нотаріального посвідчення, про що судами зазначено в судових рішеннях в частині розгляду вимог позивача за первісним позовом, а відтак, і не є нікчемним у зв'язку із його нотаріальним не посвідченням.

Виходячи із наведених норм та встановлених обставин справи, які підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів погоджується із висновком судів про те, що оскільки спірний договір є договором, укладеним юридичними особами про заснування (створення) товариства, то він не підлягає нотаріальному посвідченню в силу наведених норм, а відтак і не є нікчемним на підставі ч. 1 ст. 220 ЦК України, як про це стверджує позивач.

За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції про те, що ні чинним законодавством ні Статутом Товариства не встановлено обов'язку Товариства надавати його акціонеру інформацію у вигляді завірених копій документів річних балансів, звітів Товариства про його діяльність та протоколів зборів, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. "ж" ч.2 ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів товариства належить затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства. Заміщення тимчасово відсутньої особи, що обіймає посаду директора товариства, регулюється внутрішніми документами товариства та його організаційною структурою, виконання яких може бути пов'язане з трудовими правовідносинами, однак не є корпоративними.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі прийнятих рішень з четвертого та п'ятого питань порядку денного зборів від 19.11.04, які правомірно визнано судом недійсними, була проведена державна реєстрація нової редакції Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ", внаслідок чого поза волею позивача його частка у статутному капіталі відповідача була зменшена з 20% до 0,3125%, а отже права позивача як учасника товариства з обмеженою відповідальністю були порушені. При цьому, суди врахували, що на Статуті відповідача у новій редакції, затвердженій зборами 19.11.04, відсутній підпис позивача, а отже на момент проведення державної реєстрації Статуту - 07.12.04 позивачу не було відомо про допущене порушення його корпоративних прав як учасника товариства відповідача.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судових інстанцій, що протокол № 14 від 01.04.04 не містить даних про головуючого на зборах учасників Товариства та не містяться цивільно-правових підстав відчуження учасниками Товариства своїх часток третім особам, та результатів підрахунку голосів, що є порушенням процедури проведення зборів.

Так, згідно ст.61 ч.5 Закону України "Про господарські товариства" про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного.
Позивачкою не доведено в установленому законом порядку що при її повідомленні було порушено положення статуту товариства, а, відповідно, посилання позивачки у касаційній скарзі на порушення п.36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1155 від 07.08.2002р., є безпідставним.

У зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу визнається недійсним з моменту укладення, питання про правомірність здійснення права на участь у загальних зборах акціонерів може бути предметом окремого позову. Проте, це не має прямого зв'язку з виконанням такого судового рішення.

Що стосується відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1 моральної шкоди в сумі 150000,00грн., то колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки правовідносини сторін регулюються законом України "Про господарські товариства", який не передбачає стягнення моральної шкоди завданої тривалим розглядом питання про виключення зі складу учасників товариства і виплату частки. Факт звернення до суду з відповідним позовом не є підставою для висновку про наявність моральних страждань.

Не підлягає розширеному тлумаченню п. 4 ст. 12 ГПК України щодо справ, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув.

Придбані позивачем у учасників товариства на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства засвідчують лише право власності позивача на відповідні вклади учасників у статутному капіталі товариства та дає йому право на вступ до господарського товариства. Право ж безпосередньої участі позивача в управлінні господарською організацією (корпоративні права) позивач набуде тільки з моменту вступу до господарського товариства, про що свідчитимуть відповідні відомості статуту товариства.

Учасники господарських товариств незалежно від суб'єктного складу акціонерів не вправі також підпорядковувати розгляд корпоративних спорів, пов'язаних із діяльністю господарських товариств, зареєстрованих в Україні, зокрема таких, що випливають із корпоративного управління, міжнародним комерційним арбітражним судам.

Для вирішення питання про власність майна, судами попередніх інстанцій не було в повній мірі враховано, як вищезазначених вимог законодавства, положень Статуту та Установчого договору ТОВ "ХХХ", що стосуються майна цього Товариства, яке передавалось в якості внеску до статутного фонду останнього, так і не було встановлено його правового статусу.