Загальні питання

Відповідно до пункту 7.2 Статуту ТОВ "Вінс-ПБ" учасники товариства мають право, зокрема, отримувати інформацію про діяльність товариства, в тому числі знайомитися з даними бухгалтерського обліку і звітності, а також іншою документацією.
При цьому поняття іншої документації Статутом не визначено.
Зі змісту статті 9 Закону України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ "Про інформацію" суди не вправі зобов'язувати товариство надати інші документи про діяльність товариства, оскільки це є незаконним втручанням у внутрішню господарську діяльність товариства.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що рішення господарського суду та постанова апеляційної інстанції в частині зобов'язання ТОВ "Вінс-ПБ" надати для ознайомлення поточні договори про надання послуг за 2007-2008 роки; перелік майна ТОВ "Вінс-ПБ"; договір оренди приміщення, де зареєстровано та знаходиться ТОВ "Вінс-ПБ"; накази по ТОВ "Вінс-ПБ" та накази відділу кадрів; штатний розклад ТОВ "Вінс-ПБ" підлягають скасуванню, оскільки це є незаконним втручанням у внутрішню господарську діяльність товариства.

З урахуванням наведеного, а також предмету спору колегія погоджується з апеляційним господарським судом про те, що висновок місцевого суду щодо заборони загальним зборам акціонерів ВАТ "Пресмаш" затверджувати результати закритого (приватного) розміщення акцій та звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій є помилковим, оскільки суд вправі забороняти вчиняти дії лише товариству як юридичній особі, а не його органам. Заборона проведення загальних зборів акціонерів товариства фактично забороняє здійснювати товариству свою діяльність в частині компетенції загальних зборів, а тому вжиття такого заходу забезпечення позову не відповідає призначенню даного інституту, який має на меті захист інтересів заявника, а не позбавлення іншої особи права здійснювати діяльність у відповідності до закону.
Разом з тим, правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що розглядаючи справи про визнання недійсним рішення загальних зборів про збільшення статутного капіталу шляхом додаткового випуску акцій, суд повинен вживати заходів до попередження введення в обіг акцій додаткового випуску, оскільки вилучення з обігу випуску акцій на виконання рішення суду про задоволення позову є ускладненим.

Відповідно до положень ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, спори про визнання недійсними актів як таких, що не базуються на законодавчих положеннях про право на їх прийняття, тобто неправомірними. А тому посилання судів попередніх інстанцій на непередбачений законом або договором спосіб захисту, зазначений позивачем, є хибним. Незалежно від того, що відсторонення від роботи, є трудовими правовідносинами, оспорення правомірності прийняття такого рішення відповідним органом у сфері корпоративних відносин, є корпоративним спором.
Посилання судів попередніх інстанцій на те, що відсторонення від роботи, передбачене КЗОТом тотожне усуненню члена виконавчого органу від
виконання своїх обов'язків, передбачене ст. 99 ЦК України, є помилковим, оскільки останнє діє поза межами порушення особою трудових правовідносин, а тому прийняття такого рішення у даному спорі не відноситься до компетенції спостережної ради.

До категорії корпоративних не належать спори про визнання недійсними установчих документів господарського товариства та скасування державної реєстрації, які порушуються за позовами органів Державної податкової служби України та інших суб'єктів владних повноважень, що здійснюють контроль за діяльністю товариства, а також органів, що здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб. Ці спори, як публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, на підставі пункту 4 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України віднесено до компетенції адміністративних судів.

Таким чином дана справа не є такою, що виникла з корпоративних відносин, оскільки спір виник не між учасниками (засновниками, акціонерами) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростаньпостач" з приводу його створення чи припинення його діяльності, а між суб'єктом владних повноважень в особі органу державної податкової служби, і товариством. Отже, суб'єктний склад сторін даного спору не відповідає вимогам пункту 4 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, а сам спір не підпадає під ознаки підвідомчих господарським судам спорів, що виникають з корпоративних відносин.

Судами першої та апеляційної інстанції правомірно надано оцінку того, що неправомірне відчуження частки в статутному фонді позивача впливає не тільки на права інших учасників товариства, а й на права самого товариства з наведених вище підстав, що є самостійною підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Доводи касаційної скарги про звернення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області в порядку частини 5 статті 98 Цивільного кодексу України як засновника акціонерного товариства є помилковими, оскільки статус засновника акціонерного товариства не є тотожним статусу учасника акціонерного товариства.
Засновники товариства є суб'єктами права, що вчиняють правочини, юридично значимі та фактичні дії, спрямовані на створення юридичної особи (приймає рішення про створення нового суб'єкта, приймає (затверджує) його установчі документи, передає у власність товариству частину свого майна для формування статутного капіталу.
Припиняючи статус учасника товариства, засновник залишається особою, що створила (заснувала) товариство, в силу відповідних положень установчих документів товариства, затверджених та зареєстрованих при створенні юридичної особи; доводів про зміну положень установчих документів про створення відповідача позовна заява не містить.

При цьому, з положень ст.41 Закону України "Про господарські товариства" можна зробити висновок, що за умови прийняття участі в загальних зборах акціонерів, які відповідно до статуту товариства мають менше ніж 60 відсотків голосів, такі збори можуть бути визнані неправомочними. Отже, проаналізувавши наведені норми законодавства, апеляційна інстанція дійшла правомірного висновку, що їх положення не передбачають такого способу захисту порушеного права акціонера як визнання загальних зборів акціонерів такими, що не відбулися.

Позовні вимоги "про скасування рішення загальних зборів" та "про визнання недійсним рішення загальних зборів" не є тотожними по своїй матеріально-правовій суті та по правових наслідках, рішення першої інстанції не є законним, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

З огляду на викладене та положення ст. 225 ЦК УРСР (чинної на момент укладання спірного договору) слід погодитись з висновком судів попередніх інстанцій, що ТОВ "Трансагросервіс" не є належним власником і продавцем майна зазначеного у спірному договорі.
Тобто оспорюваний договір купівлі-продажу від 09.10.03 укладено з порушенням вимог законодавства, що регулює порядок створення господарського товариства, передача майна засновником не відбулося, а ТОВ "Трансагросервіс" не є належним власником і продавцем. Отже, укладення між відповідачами цього договору порушує право власності позивача і є таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Проте, на відміну від загальних зборів акціонерів, установчі збори не є органом акціонерного товариства, оскільки на момент проведення установчих зборів та прийняття ними рішень акціонерного товариства як юридичної особи ще не існує. Відтак, рішення установчих зборів не належать до актів органів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер. У зв'язку з цим спори про визнання недійсними рішень установчих зборів, у тому числі про створення акціонерного товариства та затвердження його статуту, не є спорами про визнання недійсними актів, передбаченими пунктом 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України. Викладене свідчить, що судами не досліджено та не надано належної правової оцінки обраному позивачем способу захисту права.

Встановивши факт зловживання правом учасником товариства шляхом систематичної неучасті у загальних зборах товариства, суд вправі застосувати наслідки, передбачені ч. 6 ст. 13 ЦКУ - зобов'язати особу припинити зловживання своїми правами шляхом зобов'язання взяти участь у загальних зборах учасників товариства, а також у своєму рішенні передбачити, що у разі невиконання рішення суду така особа буде вважатися зареєстрованою на загальних зборах учасників товариства. Таким чином, припинення зловживання правом буде полягати саме у зобов'язанні учасника (акціонера) взяти участь у загальних зборах товариства, а не виключенні його за рішенням суду з товариства, що означало б неконституційне позбавлення учасника права власності на частку в статутному капіталі товариства.

Не міститься жодних обґрунтувань, яким чином обставина витребування у відповідача спірного нерухомого майна може погіршити майновий стан ЗАТ "ТРП" та знизити вартість належних скаржнику акцій. Більше того, навіть у разі, якщо вказана обставина може вплинути на прибуток ЗАТ "ТРП", в даному випадку це є майновим правом самого товариства, а не майновим корпоративним правом громадянина ОСОБА_1
Зважаючи на викладене, оформлене оскаржуваним рішення витребування спірного нерухомого майна не порушує корпоративних прав громадянина ОСОБА_1, оскільки не створює перешкод як для його участі в управлінні ЗАТ "ТРП", так і для отримання ним дивідендів.

Згідно згаданого вище Положення, під час реорганізації продаж акцій товариства не здійснюється, а здійснюється обмін акцій або часток у статутному фонді товариства, що реорганізовується, на акції або на частки у статутному фонді товариства, що створюється під час реорганізації шляхом виділення.

В той же час, відповідно до змісту ст. 3 Закону України "Про акціонерні товариства", в редакції, чинній на момент прийняття рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "ПК "Ясен", ст. 6 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок", статутний капітал акціонерного товариства поділяється на акції, а тому, акціонер такого товариства, що створюється внаслідок виділу, в обмін на корпоративні права може отримати лише акції, а не частки у статутному капіталі.

Згідно зі ст.ст. 33, 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема, є невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

З огляду на вказані норми та викладені прокурором обставини, предметом даного спору є дії юридичної особи відповідача щодо дотримання вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" та вимог податкового законодавства.

Проте такі правовідносини не носять господарсько-правового характеру, а заявлений прокурором позов не має ознак здійснення захисту цивільних чи господарських прав чи інтересів позивача відповідно до ст.ст. 1, 2, 12 ГПК України.