Державна реєстрація

Державна реєстрація була проведена на підставі статуту Товариства не скріпленого печатками учасників – юридичних осіб, які його уклали та підписали; без надання нотаріально посвідченої копії документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства або про передачу права засновника (учасника) іншій особі. Крім того, вищезгадана реєстрація відбулася в період судової заборони на вчинення таких дій. В порушення вимог закону державний реєстратор протиправно здійснив державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства, оскільки не виявив недоліків і не залишив без розгляду документи, які були подані. До вчинення суб’єктом владних повноважень дій по державній реєстрації саме державний реєстратор має з’ясувати відсутність чи наявність підстав, які унеможливлюють проведення державної реєстрації.

Так, відповідно до положень ст.145 ч.4, ст.159 ч.2 ЦК України, а також ст.41 чч.5, 6, ст.ст.59, 65 Закону України "Про господарські товариства", ст.31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" скасування державної реєстрації змін до статуту є наслідком визнаної судом недійсності рішення загальних зборів учасників товариства про внесення змін до Статуту і виконання такого рішення має здійснюватись у порядку, визначеному ст.31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", а звернення з позовом про скасування державної реєстрації змін до статуту чинним законодавством не передбачено оскільки існує встановлений законом порядок скасування такої реєстрації.
При вирішенні даного спору судами правильно застосовано положення ст.31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" якою, як вже зазначалось, визначено порядок скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Адже, у зв'язку із задоволенням позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію ВАТ «Квазар»серії А01 №219696 від 29.12.2008, дію попереднього свідоцтва про державну реєстрацію ВАТ «Квазар» серії А00 №042176 від 26.05.1994р. слід вважати відновленою з моменту набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, а саме з 12.05.2009р.
До того ж, чинне цивільне законодавство передбачає лише можливість визнання дійсним правочину в разі ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення (ч.2 ст.220 ЦК України), але аж ніяк не свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб, виданих органами державної виконавчої влади (місцевими державними адміністраціями). Такий спосіб захисту цивільних прав, як визнання дійсним свідоцтва про державну реєстрацію, не передбачено також Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Скасування в судовому порядку рішення загальних зборів Товариства, на підставі якого в подальшому вносились зміни до установчих документів Товариства, має наслідком застосування положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" (статті 31 Закону).

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатн ьо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. За загальними приписами господарського процесуального судочинства, судам ставиться в обов'язок лише повідомлення належним чином сторін у справі про час і місце розгляду справи, і не вимагається їх розшук, у випадку нез'явлення представників сторін у судове засідання. 

Вирішення питання про недійсність договорів дарування відноситься до компетенції суду загальної юрисдикції, не відноситься до компетенції адміністративного суду і вирішення питання про відповідність вимогам закону протоколу загальних зборів, а тому ці питання не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», у зв’язку з набранням ним чинності з 1 липня 2004 року, враховуючи його Прикінцеві положення, не передбачено обов’язку підприємств внести зміни до статуту щодо місцезнаходження у відповідності до вимог ст. 1 цього Закону та зареєструвати такі зміни в установленому порядку.
За наведеного, юридично неспроможними є вимоги позивача про визнання недостовірними внесених до статуту Управління відомостей про місцезнаходження постійнодіючого виконавчого органу цієї юридичної особи та зобов’язання відповідачів внести зміни до статуту і подати ці зміни для державної реєстрації.

Неправомірними є висновки, що рішення третейського суду, яким внесено зміни до статуту і воно вступило в законну силу не потребує обговорення на загальних зборах акціонерів товариства та є обов'язковим для виконання.  Такі висновки є необґрунтованими та суперечать нормам чинного законодавства, а саме ст. ст. 98, 159 ЦК України та ст. 41 Закону України "Про господарські товариства".