Припинення. Банкрутство

Рішення мотивоване посиланнями на те, що проведення загальних зборів акціонерів в процедурі санації відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не передбачено припинення прав акціонерів та виключної компетенції загальних зборів акціонерів з управління та розпорядження корпоративними правами товариства.

Законодавством про банкрутство не передбачено можливості обміну вимог кредиторів на корпоративні права боржника, які належать йому як юридичній особі в інших юридичних особах, та не передбачено можливості обміну корпоративних прав засновників боржника на  борги боржника без згоди самих засновників, оскільки такі права є особистим немайновим правом кожного з учасників такого суб'єкта господарювання  відповідно до вимог ст.100 Цивільного кодексу України  і не може окремо передаватись іншим особам та є нерозривно пов'язаним з правом учасника на вихід з товариства.

Наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї сторони договору недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.
 Сам факт визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

  Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погодився Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.
  Незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання. Наведене дозволяє зробити висновок про право інспекції на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

Законодавством про банкрутство не передбачено можливості обміну вимог кредиторів на корпоративні права боржника, які належать йому як юридичній особі в інших юридичних особах, та не передбачено можливості обміну корпоративних прав засновників боржника на  борги боржника без згоди самих засновників, оскільки такі права є особистим немайновим правом кожного з учасників такого суб'єкта господарювання  відповідно до вимог ст.100 Цивільного кодексу України  і не може окремо передаватись іншим особам та є нерозривно пов'язаним з правом учасника на вихід з товариства.

Мирова угода в процедурі банкротства - це механізм фінансового оздоровлення не платоспроможного підприємства, яка  створює баланс інтересів, воно є підсумком всієї процедури банкротства та результатом всіх проведених спеціальних заходів по фінансовому оздоровленню боржника, передбачених процедурою банкротства.

Зміни та доповнення до плану санації боржника є невід'ємною частиною плану санації, тому, -  на зміни та доповнення до плану санації також розповсюджуються норми Закону про банкрутство та інших нормативних актів щодо їх погодження комітетом кредиторів та відповідними державними органами, як це передбачено Законом про банкрутство та Законом України "Про управління об'єктами державної власності", а твердження про те, що таке погодження може призвести до затягування розгляду справи  є помилковим.

Згідно з приписами чинного законодавства, питання укладання та погодження мирової угоди державного підприємства - боржника, регулюється не лише Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а й Законом України "Про управління об'єктами права державної власності", який вступив в силу з 18.10.2006 року. Цей Закон відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об'єктами державної власності і є спеціальним щодо визначення правових засад управління державними об'єктами. Положення Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ", який набрав чинності з 01.01.2000 року, повинні застосовуватися з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше, зокрема, норма  п.18 ст.11 Закону України "Про управління об'єктами права державної власності", який вступив в силу з 18.10.2006 року.

     Законодавством про банкрутство не передбачено участі у справі окремих засновників боржника, вони вправі впливати на процедуру банкрутства через органи управління боржником, які визначаються його статутом (збори засновників, правління, спостережну раду, директора).

Виходячи із системного аналізу положень пунктів 8, 9 ст. 16 Закону про банкрутство (компетенція комітету кредиторів боржника) та положень ст. 26 цього ж закону (ліквідаційна маса) комітет кредиторів боржника повноважний приймати рішення щодо включення (виключення) майна у (із) ліквідаційну масу боржника за умови відповідності цього рішення нормам законодавства, зокрема, нормам Закону про банкрутство, які є спеціальними з питань регулювання правовідносин щодо відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та які з відповідних питань є імперативними. В будь-якому випадку, враховуючи повноваження та правову місію господарського суду під час здійснення провадження у справі про банкрутство, згідно положень Закону про банкрутство та ГПК України, рішення комітету кредиторів для господарського суду не має заздалегідь встановленої юридичної сили, не є обов'язковим для виконання, приймається судом до уваги та  розглядається з урахуванням його відповідності  положенням, зокрема, Закону про банкрутство.   

          Приписами п. 1 ст. 26 Закону про банкрутство імперативно встановлено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута,  які  належать  йому  на  праві  власності  або  повного господарського відання  на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури,  включаються до складу ліквідаційної  маси,  за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі   гуртожитків, дитячих  дошкільних  закладів  та  об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної   власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
              Вказані норми узгоджуються та відповідають положенням п. 8 ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"  та Указу Президента України "Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств", згідно п. 1 якого  постановлено здійснити заходи щодо безоплатної передачі протягом 2000   року   в комунальну власність житлового фонду та інших об'єктів соціальної інфраструктури, включаючи об'єкти незавершеного будівництва (далі -    об'єкти соціальної інфраструктури), які належать сільськогосподарським кооперативам, приватним (приватно-орендним) сільськогосподарським  підприємствам, селянським (фермерським) господарствам, господарським   товариствам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам, які засновано на приватній власності (далі  - недержавні сільськогосподарські підприємства), із збереженням мережі та функціонального призначення  об'єктів соціальної інфраструктури; та щодо забезпечення передачі в комунальну   власність разом  з об'єктами соціальної інфраструктури майна підприємств, що обслуговували ці об'єкти.
              Отже, визначені вище об'єкти, майнові активи, щодо яких встановлений виняток на включення до ліквідаційної маси банкрута, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси банкрута, навіть за умови прийняття комітетом кредиторів щодо цього майна  протилежного рішення.

Враховуючи системний аналіз положень  ст.ст. 25, 26, 29, 30 Закону про банкрутство,  відповідальність  за формування ліквідаційної маси боржника та відповідності такого формування вимогам законодавства, зокрема ст. 26 Закону про банкрутство, покладений на ліквідатора боржника.
Належність проведення ліквідаційної процедури та складення за її результатами звіту ліквідатора і відображення показників результатів такої процедури в ліквідаційному балансі боржника  ставляться в залежність, у тому числі і від відповідності закону проведеного ліквідатором формування ліквідаційної маси боржника та її наступної реалізації.

При затвердженні мирової угоди, судом першої інстанції не були враховані приписи Закону України “Про управління об’єктами права державної власності”, оскільки мирова угода не була погоджена ні з Фондом державного майна України, ні з державним органом з питань банкрутства, ні з органом управління боржника.
Згідно ст. 35 Закону про банкрутство під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін. При цьому законом не передбачено перехід прав власності на майно боржника третій особі
Затвердження мирової угоди, якою передбачено передача права власності на майно третій особі, суперечить правовим позиціям викладеним у постановах Верховного Суду України, зокрема, постанова від 30.05.2006 у справі № 15/20Б.